Обов’язкове ліцензування імпортних ліків уже спричинило ажіотаж і спротив. Поки влада запевняє, що дефіциту не буде, українці роблять запаси, а важкохворі просто в паніці.
Спробуйте провести маленький експеримент зі своєю домашньою аптечкою — почитайте на упаковках ліків країну-виробника. Більшість таки закордонні, правда? От саме для цих препаратів нардепи минулого скликання й ухвалили закон, згідно з яким, аби ці ліки потрапили в наші аптеки, вони мають отримати ліцензію. І цей закон набирає чинності 1 березня. Його противники — благодійні та пацієнтські 1 організації стверджують: це призведе до монополізації ринку, деякі імпортні ліки подорожчають, а деякі взагалі зникнуть з аптек. При цьому в самих аптеках потроху наростає ажіотаж.
Чи є повноцінна заміна?
«Поки про це мовчали, ситуація була більш-менш стабільною, — каже Тарас Мельник, провізор-фармацевт одної з аптек Івано-Франківська. — А от з цього понеділка народ уже пішов на закупки. Думаю, далі буде ще більше».
За словами провізора, десь 80% ліків у наших аптеках — імпортні. А якщо вони зникнуть з аптек? «Таку ситуацію мені, як провізору, уявити важко, — каже Мельник. — Все одно є українські аналоги, які можуть їх замінити. А от чи будуть вони такими ж ефективними — не факт».
Які ліки кращі — українські чи закордонні — щодо кожного препарату можна розвивати цілу дискусію. Але річ у тому, що коли ми купуємо ліки, то мало звертаємо увагу на країну-виробника. Беремо ті, до яких звикли, які нам уже колись помагали.
«Я уже 10 років на ліках — серцево-судинні, від тиску, — говорить пенсіонерка з Івано-Франківська Параска Олійник. — І завжди беру одні й ті ж самі препарати. От з «Йодомарином» недавно була історія. Три місяці не могла знайти в аптеках, казали, проходить перереєстрацію, беріть замінник. Я побоялася, бо пробувала вже один замінник — «на смак» воно не те. Тож мусила зробити перерву в лікуванні».
І це лише один випадок, з одним препаратом, який навіть не пов’язаний з цією історією з ліцензіями. А якщо вже навесні частина виробників не отримає тих ліцензій, скільком із нас доведеться шукати українські аналоги?
Залежність ціною в життя
Знайти український аналог закордонного засобу від головного болю чи розладу травлення — не проблема. Але в Україні є тисячі людей, життя яких повністю залежить саме від імпортних ліків.
Наприклад, онкохвора дитина. Чи можете уявити більшу біду? «90% ліків для дитячої онкології та онкогематології не мають вітчизняних аналогів! — впевнено стверджує Оксана Корчинська, голова опікунської ради при національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит». — 7% — це ті аналоги, які не допомагають дітям, а калічать їх. І лише 3% — якісні ліки».
«За останні 3-4 роки у нас покращилися результати лікування онкохворих лише завдяки тому, що наші лікарі змогли використовувати імпортні ліки і розроблені на Заході протоколи, — розповідає Ірина Сахно, координатор онлайн-проектів МБФ «Центр соціальних проектів майбутнього». — До використання імпортних ліків наша статистика була протилежно пропорційною до результатів західних клінік. Тоді виживали близько 40%, зараз близько 65-80%».
Як відомо, ситуація з ліками для хворих дітей в Україні не проста. Взагалі лікування у нас безкоштовне, тож усі ліки має забезпечувати держава. Але… «У минулому році тендер на закупівлю був оголошений аж у серпні, ліки фізично потрапили в грудні і то лиш 40% від необхідного, — продовжує Ірина Сахно. — Тож і ліки, і все необхідне купували батьки та благодійні організації».
Для прикладу, кожній дитині, яка проходить хіміотерапію, потрібні препарати, що піднімають показники крові. На курс — 20 флаконів, один — 1200 грн., а є й по 3 тис. грн. Держава не дає, люди шукають самі. «Буває так, що цих препаратів просто немає на ринку, бо вони проходять перереєстрацію, — каже Ірина. — Держава в такому разі створює ситуацію, коли батьки дитини опиняються на межі закону… Ліки потрібні, придбати їх можна лише за кордоном, ввезти без ліцензії — злочин. За минулий рік у мене було кілька випадків, коли діти гинули, бо реально не було де дістати препарати».
І таку картину маємо ще до запровадження ліцензування. А що буде далі?
«На 2013 рік волонтери України вибили з бюджету понад 215 млн. грн. на закупівлю ліків. Минулоріч було 90 млн. — розповідає Оксана Корчинська. — Ми були щасливі, що як мінімум 90% ліків купимо. Нині ж виникла небезпека, що їх просто не буде, де купити. Коли в країні нещодавно вводили GMP 2, ми нічого не казали, бо самі за те виступаємо. Але зараз одна компанія-монополіст, яка продавала єдиний зареєстрований в Україні препарат, потрібний онкохворим дітям, не подалася на це GMP. Компанія просто не захотіла вкладати гроші у додаткові реєстрації. І це ще одна позиція, яку нам треба буде возити з‑за кордону чи купувати на чорному ринку».
Скільки ще компаній «втече» з України, спрогнозувати важко. Бо, як каже Корчинська, коли велика корпорація продає вузькоспеціалізовані препарати, то зазвичай має їх лише кілька позицій. Додаткові витрати їм просто ні до чого — світ великий, а їхня продукція унікальна. І зараз існує загроза, що з українського ринку підуть саме такі виробники.
Тим більше сама система ліцензування — як каламутна вода. Від прийняття закону пройшло уже сім місяців, а тільки 11 лютого на засіданні Кабміну прийняли постанову, що це ліцензування буде запроваджуватися поетапно — на перші півроку за «принципом заявки».
«Але що буде через півроку, які вони там поставлять критерії, нікому не відомо, — обурюється Оксана Корчинська. — Це монополізація ринку. Чиновники собі придумали новий механізм корупції. Чиновники будуть вирішувати, які компанії лишити, а які викинути. А важкохворим потрібно, аби ми мали можливість купувати якісні ліки. Ми не хочемо мати білоруський досвід, коли надзвичайно знизилася статистика виліковності онко, тільки тому, що «бацька» вирішив, що немає грошей на імпортні ліки».
Голова опікунської ради «Охматдиту» називає цю ситуацію міною сповільненої дії, яка обов’язково вибухне — як не 1 березня, то через півроку.
І змете вона не лише онкохворих дітей. У кардіохірургії частка імпортних ліків, які не мають українських аналогів, — 90%. Понад 90% ця частка в лікуванні інсультів. Така ж ситуація з ліками для вагітних жінок, які хворіють на діабет. Інші діабетики забезпечені ліками приблизно 50 на 50 — іноземними та вітчизняними. На 100% залежні астматики. При гемофілії цей показник понад 90%. Аналогічна ситуація в лікуванні СНІДу, гепатиту.
У нас є запаси
У Державній службі лікарських засобів в Івано-Франківській області кажуть, що ліцензування імпорту то є загальноприйнята норма. І воно дає у першу чергу гарантію якості, безпеки, доступності ліків.
Що буде 1 березня? А нічого, каже начальник служби Надія Шпур, всі великі постачальники офіційно заявили, що мають запас ліків на 3-4 місяці. Тож прогалини чекати не варто. Тим більше, що процедура отримання ліцензії — спрощена, імпортеру потрібно подати тільки заяву й перелік ліків, які він буде ввозити в Україну.
«Справа в тому, що нині на території держави є 1,5 тисячі виробників імпортних препаратів і тільки 500 з них мають у нас уповноважених представників, — говорить Надія Шпур. — Основна умова отримання ліцензії — аби була та уповноважена особа. Завдяки цьому з ланцюжка постачальників «прибираються» всілякі посередники. А для пацієнта ліцензування є гарантією, що препарат надходить від виробника і за ціною виробника, з максимально допустимою нашим законодавством націнкою. Та заява буде розглядатися не більше 10 днів».
Щоправда, це таки тимчасові вимоги, додають у Держлікслужбі, протягом шести місяців їх вдосконалюватимуть — будуть розроблені підзаконні акти і процедура зміниться.
А яким же боком обернеться така опіка держави до нас з вами, побачимо вже найближчим часом. Хоча благодійні та пацієнтські організації тих результатів чекати не збираються — вони вимагають у президента накласти вето на цей закон.
1 Пацієнтські організації — це громадські об’єднання пацієнтів, які шукають шляхи вирішення проблем, що пов’язані з лікуванням тієї чи іншої хвороби, для прикладу гепатиту С, ВІЛ/СНІД.
2 Належна виробнича практика — Good Manufacturing Practice. У 2013 році набирає чинності постанова Кабміну, згідно з якою на територію України можуть ввозитись тільки ті лікарські засоби, які мають підтверджений Держлікслужбою сертифікат якості GMP. На відміну від процедури контролю якості шляхом дослідження вибіркових зразків, стандарт GMP відображає цілісний підхід, регулює і оцінює власне параметри виробництва і лабораторної перевірки. У 2012 році Держлікслужба України підтвердила 992 заяви про відповідність сертифікатам GMP, а також видала 36 сертифікатів.
Comments are closed.