Війна

Люди року 2013

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Кінець року просто змушує оглядатись і підраховувати. Як ми прожили рік, що здобули чи втратили? Які прикарпатці відзначилися чимось особливим? Кого ми ще довго пам’ятатимемо за добрі чи погані вчинки? До вашої уваги – щорічна підсумкова рубрика «Репортера».

Володимир Купчак. Тушка року

Ще у квітні 2013-го Купчак клеймив депутатів-тушок і говорив, що вони повинні скласти пов­новаження. А у червні нардепутат від «Батьківщини» сам вийшов із фракції, ще й закликав до цього колег. Пояснюючи свій вчинок, сказав, що «Батьківщина» зрадила Юлію Тимошенко… Йому не повірили, заговорили про банальний підкуп від регіоналів у сумі 3-5 млн. доларів.

Вже в липні Володимир Купчак разом із комуністами, регіоналами та кількома іншими «тушками» підписав звернення до польського Сейму із закликом визнати Волинську трагедію геноцидом, в якому винна УПА. А на логічне запитання «Чому?» відповів, що документ йому «було підсунуто поквапом з провокативних міркувань».

Руслан Марцінків. Кувалда року

Однією із передвиборчих обіцянок більшості міських свободівських депутатів було – зупинити несанкціоновану забудову дворів. Звісно, зробити це не просто, особ­ливо якщо деякі забудовники мають стосунок до тієї ж «Свободи». А от «чужі» таки змушені відчувати на собі сувору депутатську руку.

Так, у червні цього року Марцінків, озброївшись кувалдою, зруйнував паркан на Стуса, 25 в Івано-Франківську. Причина – підприємець начебто планував тут незаконну двоповерхівку. Правда, сам підприємець говорив про зупинку громадського транспорту й навіть мав на це дозвільні документи… Через місяць Руслан Марцінків знову взяв кувалду в руки та зніс паркан на Набережній, 32. Там підприємець буцімто незаконно мав зводити розважальний центр.

На жаль, паркани руйнувати значно легше, ніж справді припинити незаконну забудову. Адже на підписи дозволів журналістів не кличуть.

Ганна Крисюк. Рекордсменка року

Представник проекту «Книга рекордів України» на Прикарпатті цього року взяла участь у понад 10 різних рекордів. Не обійшлося без скандалів, але їй, виглядає, до них не звикати.

Отже, 11 травня під час святкування Дня міста в Івано-Франківську зварили 201-літрову юшку. Обіцяли, що вона стане рекордом України, але не справдилося. Бо з’ясувалося, що за оформлення рекорду ще треба платити – 5000 грн., мовляв, організація, яка фіксує рекорди, – комерційна.

Але гроші вимагали не з усіх. Бо так, напевно, всі були б скомпрометовані. А ще ж був «безкош­товний» рекорд Назара Павліва, який мізинцем піднімав 32-кілограмову гирю, Олексія Гуцуляка, який пролежав у снігу годину і 20 хвилин, 22-метровий пляцок у Тлумачі і т. д.

Ганна Крисюк цьогоріч встановила, напевно, і власний рекорд – регалій. Тепер вона не лише представник книги рекордів, жінка ІІІ тисячоліття, екс-голова молодіжної адміністрації, керівник піар-агенції, а ще й співачка. Адже дебютувала з піснею «Ти запитай» і пообіцяла, що скоро зніме кліп.

Олег Гаркот. В’язень року

Майже рік у суді розглядалася справа про хабар, який минулого року отримав тодішній директор міського департаменту містобудування та архітектури Олег Гаркот. За цей час відбулося понад десяток судових засідань, допитали свідків, дослідили аудіо- та відеодокази. А потім прокурор попросив покарати підсудного лише конфіскацією майна та штрафом у 500 тис. грн. Поблажливість прокурора просто ошелешила, він не попросив навіть умовного терміну.

Але наступного дня ще більше здивував суддя – Гаркот отримав п’ять з половиною років позбавлення волі, під варту його взяли в залі засідання, і він там майже знепритомнів. Тому Олега Гаркота спершу відвезли до лікарні, а пізніше вже перевели в СІЗО.

Наразі справа в апеляційному суді. І карти помінялися. Прокурор вважає вирок суду обґрунтованим, а потерпілий простить поблажливості для Гаркота.

Роман Онуфріїв. Свідок року

Голова міської «Свободи» цьогоріч якимось дивним способом двічі примудрився отримати статус свідка, а не підозрюваного. Перший раз, коли Олега Гаркота «взяли» на хабарі. Під час судового розгляду Онуфріїв зізнався, що поїхав за документами, а отримав гроші. За його ж словами, так здивувався, що аж поставив пакет з доларами собі під ноги…

А потім, уже 29 жовтня, коли суд відправив Гаркота за ґрати, прокурора області зобов’язали перевірити на причетність до цього ж корупційного діяння депутата міськради Володимира Балагуру, який також проходив по справі як свідок. Хоча, виглядає, що якраз він до цієї історії має найменший стосунок. Як при цьому Роману Онуфріїву вдалося знов уникнути підозри – незрозуміло.

Зіновій Фітель. Посадовець року

Перший заступник міського голови Івано-Франківська вкотре відзначився вмінням домовлятися. Адже майже півроку міська рада не могла затвердити новий склад виконавчого комітету, бо свободівці не хотіли бачити на цій посаді саме Фітеля. Більше того – він і був тим проблемним ядром, через яке й почався рух до відставки попереднього виконкому.

Відкрито висловити претензії Зіновію Фітелю молоді депутати чомусь не наважились. Їм було легше послатися на неефективність усього виконкому. І в новому складі виконкому місця йому не бачили. Тоді вже нардеп Марцінків заявив Фітелю: «Майте лице, підіть самі. Ви ж бачите, що депутати вас не хочуть».

Однак змушені були захотіти. Міський голова Віктор Анушкевичус пожертвував багатьма, аби залишити на посаді Фітеля.

Ольга Сікора. Епатаж року

Народний депутат Ольга Сікора дала ляпаса охоронцю на «Карпатнафтохімі». Він не пропускав її на підприємство під час візиту урядової делегації, бо нардеп не була внесена у протокольну частину заходу. «Мені намагалися заламати руки та вивести за територію, – пояснила свій вчинок Сікора. – Я вважаю такі дії неправомірними. Це вияв неповаги до народного депутата».

Зрештою, не лише цим за­пам’яталася цьогоріч Сікора. Була ще історія із влаштуванням депутатської приймальні в кабінеті її одвічного опонента, міського голови Калуша Ігоря Насалика. Спершу він сам публічно заявляв, що люб’язно надасть їй свій кабінет, а коли Сікора туди з’явилася, приміщення виявилося зачиненим.

А ще Ольга Сікора разом із Дмитром Шлемком потрапила в об’єктив фотоапарата, коли зай­малася кнопкодавством. Коротше, нудьгувати з нею не вийде.

Ольга Бабій. Облом року

Кілька місяців поспіль навколо керівника ОТБ «Галичина» плелися інтриги. Адже декому з її колег захотілося посісти її крісло. Домовилися кулуарно, навіть голоси порахували – мало вистачити.

Мабуть, Ольга Бабій не підоз­рювала, що її захочуть позбутися нишком-нишком, висловивши незадовільну оцінку на облраді та відправивши у відставку таємним голосуванням – без жодної конкретної претензії.

Та не обійшлося без підтримки колег, як у депутатському корпусі, так і в журналістському. Депутати блокували трибуну, штовхалися, врешті частина просто вийшла із зали. Так їй вдалося вистояти, а «заколотники» отримали облом. Надовго чи ні – питання. Але багато хто того дня збагнув, що домовитись про щось у кулуарах – це не завжди означає справитися із поставленим завданням.

Віктор Корягін. Стрілець року

На день святого Валентина, 14 лютого, у нічному клубі Корягін вихопив травматичний пістолет і впритул вистрілив у скроню 18-річній дівчині. З місця злочину утік, переховувався від міліції майже два місяці. Було ціле коло осіб, які йому помагали, при цьому дотримувалися конспірації. Але його знайшли.

Судовий процес почався 4 червня. «Валентинівського стрільця» судили майже чотири місяці за двома статтями.

Він повністю визнав свою провину й не раз заявляв, що щиро розкаюється у скоєному. Але це не допомогло. 30 вересня Корягіна засудили до 10 років позбавлення волі. Судді констатували, що він довів до кінця замах на вбивство, а його жертва – Вікторія Пилипів – не померла лише через обставини, які від нього вже не залежали. На щастя, вона вижила, але досі лікується.

Микола Вітенко. «Хто такий?» року

Секретар Івано-Франківської міської ради скрізь та усім намагається довести, що має вагу та нікому нічого не попустить. Стримується лише з однопартійцями. Пересварився вже, напевно, з усіма, з ким тільки мав можливість. Із журналістами – не те пишуть. З міліцією – недопрацьовують. З казначейством – недоплачують.

Недавно амбітний секретар міськради пробував навчити міського голову Віктора Анушкевичуса робити революцію. Слово за слово, й мер, також не стримавшись, спитав: «Та хто ви такий?!». Вітенко довго не думав і відповів майже за класиком: «А ви хто такий?!». Пізніше Анушкевичус поїхав до столиці та навіть виступив на сцені Євромайдану.

Що не кажіть, а випхати мера за межі міста зможе не кожен.

Андрій Подільський. «Револю­ці­онер» року

Радикально налаштований молодий тризубівець був одним із тих, хто засвітився у скандалі зі «штурмом» Івано-Франківської ОДА 2 грудня. Крім нього, у цьому так званому заході взяло участь ще під 200 молодиків.

Поки депутат облради Вік­тор Неміш намагався згладити ситуацію та запевнити всіх, що вони просто «прийшли погрітися», Подільський навпаки намагався накрутити ситуацію. Мовляв, молодь пішла в ОДА, щоб проявити солідарність із тими, кого побили в Києві. «Ми господарі на своїй землі, – сказав він тоді. – І якщо не маємо змоги поїхати в Київ, то можемо підтримати їх тут».

А от тут і виникає питання: чому ж такий радикально налаш­тований молодик не їде до столиці? Адже саме у Києві віддані патріоти потрібні найбільше. Але Подільський у соцмережах послався на те, що в нього є дружина й дитина, тому їхати він не може. Тож виглядає, що революції доведеться зачекати, поки підросте чи то дитина Андрія Подільського, чи то її героїчний батько.

Василь Попович. Радикал року

Депутат обласної ради завдяки Євромайдану отримав можливість не злазити з телеекранів. І не підвів журналістів, ласих до смачних висловлювань. Наприк­лад, спершу він заявив, що Івано-Франківськ оголосив страйк, тож тепер у місті працюють лише медики й рятувальники. Насправді ж працювали усі держустанови, а страйкував тільки виконком – аж один день.

Потім Василь Попович вирішив закликати підприємців не платити податки. Мовляв, ця влада на них не заслуговує. Депутат, мабуть, не знав, що за несплату податків просто нараховують штрафи…

На щастя, після того, як зникають камери центральних телеканалів, Попович повертається до себе та зізнається, що усе це – необ­думані слова.

Михайло Вишиванюк
. Щасливчик року

Екс-голова Івано-Франківської ОДА міг би навіть стати «втратою року», якби не Євромайдан. Адже пішов несподівано й неочікувано, а обіцяв, що керуватиме областю до 2017 року.

Однак, як кажуть у народі, усе, що робиться, – до кращого. Події в Україні є тому свідченням. Наступника Вишиванюка Василя Чуднова зараз навіть трохи шкода, незважаючи на його пряму причетність до зловісної Партії регіонів. Представляти нинішнього президента на Прикарпатті непросто, тим більше зараз. Особ­ливо якщо згадати, що депутати облради недавно проголосувати за те, аби забрати повноваження в ОДА – важкий випадок, навіть попри декларативність.

Отже, Вишиванюк пішов (чи його «пішли») дуже вчасно.

Тепер будемо сподіватися, що він був передостаннім головою Івано-Франківської ОДА від Партії регіонів.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.