Соціум

Як живеш, Дністер?

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Дністровський каньйон. Ця затишна місцина ніби загубилася на межі часів і цивілізацій: сюди не досягає набридливий сигнал мобільного, тут немає обладнаних пляжів та асфальтованих під’їздів до берегів, а відстань між мостами сягає до півсотні кілометрів. Зелені береги виконують якийсь загадковий ритуальний танець: то правий випростається стрімким залісненим схилом, то лівий обернеться 20-метровою скелею. Інколи навіть здається, що за черговим поворотом русла на мандрівників чекає «край географії». Та на пологих ділянках берегів де-не-де причаїлися села.


Кілометри білої води

Місцева дітвора гамірно вітає чужинців на надувних човнах: хтось біжить уздовж берега, а хтось навіть намагається підплисти поближче. Засмаглі, босоногі хлопчаки й дівчата без остраху пірнають у воду, і плюскаються там просто поміж корів, яких випасають. Ріка знов завертає, і село ховається. А за ним ще кілька кілометрів тягнеться шлейф густої, ніби масної, води з білою піною.

«Каналізаційні стоки, побутове сміття з населених пунктів та відходи від худоби – основні чинники забруднення верхнього Дністра, – розповідає Іван Русєв, еколог, доктор біології, який живе в дельті Дністра поблизу Одеси і вже понад 20 років досліджує проблеми ріки. – Особливо небезпечне забруднення фосфатами. Вода не здатна самотужки очиститися від цих речовин. А саме вони є основою більшості побутової хімії та сільськогосподарських добрив, що їх зносять до ріки з полів ґрунтові води».

Пропливаємо повз жінок, які перуть просто в ріці. Мешканцям міст, звиклим до автопральок, важко у це повірити. Та селянам, які не мають пральних машин, легше прати в ріці, ніж у холодній воді з криниці. «Та й речі від дністровської води біліші», – запевняють жінки. У пані Слави, мешканки села Делева, 12 дітей, тож має кілька величезних кошиків з речами. Пере порошком відомої марки, який звісно ж, містить фосфати. Порошки без цих речовин коштують удвічі дорожче. Та питати багатодітну маму, чи замислювалася вона, що спускає у воду, якось не повертається язик…

«Зараз вода чиста, – переконаний Олександр Бортник, мешканець села Долина Тлумацького району. – Біда була, коли Стебник прорвало, тоді три роки ріка була мертва. Соми дохлі плавали понад берег, рибалки плакали».

Мешканці Дністровського басейну добре пам’ятають екокатастрофу 1983 року. Тоді прорвало дамбу хвостосховища Стебницького калійного комбінату «Полімінерал», і 5 млн. тонн висококонцентрованої ропи та мулу через малі ріки ринули у Дністер. Ріка була засолена аж до лиману.

Чи можна вкрасти берег?

Біля села Горигляди троє чоловіків лопатами накидають до кузова вантажівки гравій просто на березі ріки. Одна вантажівка їде, інша під’їжджає. Так серед білого дня незаконно видобувають гравійно-піщану суміш. Причому нерідко крадії працюють не лопатами, а… екскаваторами. Це одна з найгостріших екологічних проб­лем верхнього Дністра. Адже в результаті такого нещадного видобутку вода розмиває береги ріки та підтоплює хати, змінюється русло, знищується корм для риби. Та крадений гравій коштує дешевше «законного», тож попит на нього є. І штрафи в кількасот гривень зловмисників не зупиняють.

Тішить принаймні те, що побутового сміття на берегах Дністровського каньйону майже немає. У популярних місцях стоянок навіть обладнані зупинки: столи, дерев’яні туалети – дрібниця, а приємно. «У Молдові береги річки куди більше забруднені побутовими відходами», – ділиться враженнями Олег Банару, молдавський журналіст. Утім, сміттярок не бракує й у нас. Малі потічки, що стікають до Дністра, подекуди більше нагадують стічні рови, а берега притоків місцеві часто перетворюють на стихійні сміттярки.

Одним із яскравих прикладів ще донедавна був приток Джурин, на якому в урочищі Червоне, що поблизу села Нирків, розташований найвищий рівнинний водоспад України (16 м) і руїни давнього палацу. Біля популярного туроб’єкту традиційно залишаються купи сміття. Та цьогоріч від травня в’їзд в урочище – платний. 50 грн. з автобуса та 25 грн. з буса. Суми ніби й невеликі, проте тепер територію довкола водоспаду прибирають. Видається, що навести лад коло своєї хати – по силі кожній сільраді.

Тромби на ріці

Та якщо у верхів’ях ситуація наразі не є критичною, то у нижньому Дністрі екологи констатують справжню хворобу.

«Згідно з дослідженнями, за останні 25 років у нижньому та середньому Дністрі зникла майже половина видів риби. Якщо раніше їх фіксували близько 70 видів, то наразі залишилося приблизно 40», – стверджує Тамара Кутонова, еколог, координатор проектів ОБСЄ в Україні.

Однією з основних причин порушення природного балансу ріки вважають комплекс гідроелектростанцій. Так, на ділянці у 30 км між дамбами ГЕС-1 та ГЕС-2 майже немає риби. «Ця ділянка Дністра справді зазнала шкоди. З позиції екології, вона мертва», – погоджується Василь Дейнеко, заступник директора філії «Дирекції з будівництва Дністровської ГАЕС ВАТ «Укргідроенерго».

Експерти стверджують, що ГАЕС (гідроакумулюючі електростанції) є вельми сумнівним рішенням з позиції енергетики та має чимало екологічних ризиків. До речі, Світовий банк, зваживши ризики, кредиту на добудову ГАЕС не дав.

«Це як тромби у кровоносній системі людини, – пояснює Іван Русєв. – Вони порушують процеси міграції риби, змінюють температурний режим води, засихають дністровські плавні, гине біорізноманіття дельти, причому не лише окремі види тварин чи рослин, а цілі екосистеми! Адже через дельту Дністра за рік пролітає майже півмільйона птахів, які зупиняються там, щоб поїсти. Якщо вони не матимуть де зупинитись, то гинутимуть у дорозі».

Вода – «задовільна»

Сьогодні на Дністрі вперше за часів незалежності України працює міжнародна експедиція, яка досліджує воду від витоків до устя. Докладні результати будуть відомі лише восени, та вже сьогодні учасники заявляють, що якість дністровської води «задовільна». За європейською класифікацією, яка передбачає п’ять класів води (найліпший – перший), верхній Дністер відносять до другого, а середній та нижній – до третього класу якості.

«Зараз якість води Дністра є вищою, ніж за часів СРСР. Це просто пояснити: не працює виробництво, тож майже немає промислового забруднення, – розповідає Руслан Меліян, начальник відділу науки та розвитку інституту «Аквапроект» (Кишинів, Молдова). – Нині основне забруднення річки – це побутові відходи. Усі продукти життєдіяльності сіл, які розташовані на березі ріки, йдуть просто у воду. А у великих містах, до прикладу, у тому ж Кишиневі, очисні споруди вже старі і недостатньо очищають стоки. Свою лепту у забруднення ріки додає і сільське господарство».

Якщо сьогодні, коли промисловості у верхньому басейні Дністра практично немає, вода все ж не є чистою, то чого ж очікувати, коли виробництво (будьмо оптимістами!) відновиться?

Матеріал написано за результатами прес-туру «Екологічні проблеми басейну Дністра та шляхи їх вирішення: роль превентивної екологічної журналістики» в рамках проекту ООН-ОБСЄ-ЮНЕП «Транскордонна співпраця та стійке управління в басейні р. Дністер».

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.