Домінантою цієї поштівки є будівля «Сокола». Так називалося спортивне товариство, яке займалось фізичним та моральним гартуванням молоді. У старому Станиславові було цілих два «Соколи» – український (там зараз «Просвіта») і польський.
Останній домігся від магістрату землі у центрі міста та оголосив конкурс на кращий архітектурний проект. Переміг краківський архітектор Кароль Заремба. Одразу розпочалось будівництво, яке тривало трохи більше року та обійшлось у 80 тисяч корон. Споруду завершили у 1895 році.
Будинок польського «Соколу» виконаний у стилі історизму. Кругла триярусна вежа надає йому схожість із середньовічним замком. Споруда була багато декорована. На карнизі, під стрімким дахом, можна побачити якісь малюнки. Це герби воєводств і земель польського королівства, які у 1905 році намалював художник Ян Рубчак. Загалом їх налічувалося 27.
Трохи вглиб бачимо видовжену двоповерхову кам’яницю. Інформації про неї обмаль. Відомо лише, що збудували її в середині ХІХ століття і за переписом 1939 року там містився кагал, тобто правління єврейської релігійної громади. Через кутове розміщення будинок мав подвійну адресу: Майзельса, 1 / Гославського, 8, що відповідає сучасним вулицям Лесі Українки і Вітовського.
Скоріше за все, засідання кагалу відбувалися на другому поверсі, оскільки перший був щільно забитий крамничками. Наприклад, на початку ХХ століття там функціонувала крамниця паперу якогось І. Гунзберга.
Тепер сучасне фото. Будівля «Соколу» збереглася, правда, дещо втратила в декорі. Усі польські герби забілені, для огляду доступний лише один. Це герб Плоцького воєводства, який будівельники випадково прийняли за символ Галичини й розчистили на початку 2000-х років. У самій кам’яниці міститься обласна дитяча бібліотека, яка в’їхала туди одразу після війни. Також замурували всі вікна у вежі. Сьогодні там книгосховище – багато світла не потрібно.
Та найбільші зміни торкнулися лівої частини «Соколу». На старій поштівці бачимо ще одну, меншу вежу та похмуру кам’яницю під черепичним дахом. Це спортзал, де молодь займалась гімнастикою та атлетикою. У 1927 році у «Соколі» спалахнула пожежа. Найбільше постраждало ліве крило. На щастя, споруда виявилась застрахованою, і товариство отримало непогану компенсацію. Центральну частину швидко відбудували, а замість спортзалу звели кінотеатр «Тон» (теперішній «Люм’єр»). Відвідувачів він прийняв у 1929 році і був першим звуковим кінотеатром міста. Цікаво, що проектував його архітектор Станіслав Треля – батько станиславівської ратуші.
Також до нашого часу не дожила стара австрійська черепиця. Тепер на даху – її металевий замінник, більш практичний, але менш естетичний.
Що бачимо справа? Якщо сто років тому дерева у сквері Міцкевича були маленькі та виду не затуляли, то нині – тільки розлоги крони. Але навіть якщо попиляти усю зелень (чисто гіпотетично), то кагалу на місці не виявиться. Під час німецької окупації єврейський квартал розібрали. До того ж, у липні 1944-го туди влучила важка радянська авіабомба. Після війни ділянку вирішили не забудовувати, натомість розширили сквер Міцкевича. Хоч щось зробили правильно.
Фото: Микола Волков
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Comments are closed.